Головне про дифтерію від лікарів з питань гігієни праці

Згадки про захворювання, що нагадує дифтерію, зустрічають ще в працях Гіппократа в V—IV столітті до нашої ери. Захворювання в подальшому описане під назвою «сирійської хвороби», «єгипетської хвороби», «задушливої хвороби» тощо. Відомі великі епідемії дифтерії (наприклад, у XVII столітті в Європі) — в Іспанії хвороба стала відома як ісп. El garatillo («душитель»), в Італії та Сицилії, як «хвороба горла».

Дифтерія — гостре інфекційне захворювання, спричинене Corynebacterium diphtheriae,  як правило уражає верхні дихальні шляхи або шкіру, часом призводить до ушкодження серця, нервової системи чи нирок. Захворювання характеризується утворенням фібринозних нальотів у місці інвазії збудника, найчастіше на слизових оболонках ротоглотки та дихальних шляхів.

У 80-ті роки ХХ ст. спостерігалось підвищення захворюваності на дифтерію. Найбільший спалах захворювання відзначався у країнах СНД починаючи з 1990 р. Зареєстровано більше 74 000 випадків у 1994 р., кількість випадків у 1995 р. вже перевищувала 100 000. Летальність складала 3–23%. Близько 70% випадків захворювання припадало на людей старших 15 років. Головним фактором який  сприяв поширенню інфекції є значна кількість неімунізованого населення, що зумовлено недостатнім охопленням вакцинацією та зниженням імунітету.

Дифтерійна паличка стійка до дії факторів навколишнього середовища, добре переносить висушування, охолодження, може тривало зберігатися на предметах. При кип’ятінні мікроб гине через 1 хвилину, дезінфекційні засоби вбивають його за 1–10 хв.

Основними механізмами поширення інфекції є повітряно-краплинний шлях чи прямий контакт з дихальним секретом хворих або з ексудатами уражених ділянок шкіри. Враховуючи стійкість збудника у навколишньому середовищі, можлива передача через предмети, продукти харчування та через третіх осіб.

Вхідними воротами інфекції можуть бути слизові оболонки дихальних шляхів, очей, статевих органів, пошкоджена шкіра.

Дифтерія глотки найчастіша форма  Характерними ознаками є сіро-коричневі плівки, які щільно прилягають до слизової оболонки верхніх дихальних шляхів; при спробі їх видалення (напр., шпателем) виникає кровотеча.

Ускладнення дифтерії:

  • Ураження нервової системи можна розділити на первинні, що виникають під впливом дії дифтерійного токсину (полінейропатії), та вторинні— гострі порушення мозкового кровообігу (тромбоз, емболія), метаболічна енцефалопатія, набряк головного мозку.
  • Дифтерійні міокардити.

Одним із частих ускладнень при дифтерії є ураження серцево-судинної системи, зокрема міокардит. За даними різних авторів, частота розвитку  міокардитів у хворих на дифтерію складає 6,4–40%.

Профілактика дифтерії.

Неспецифічна

Включає своєчасну ізоляцію хворих і носіїв токсигенних коринебактерій. У закритих колективах після ізоляції хворого протягом 7 діб проводять термометрію та огляд контактних осіб, однократно проводять їм бактеріологічне дослідження.

Як особистий засіб профілактики, головну роль грає гігієна: елементарне миття рук протягом дня, провітрювання приміщення в офісах та вдома, протирання предметів, з якими могли взаємодіяти носії хвороби.

Специфічна

Включає планову вакцинацію і ревакцинацію населення, згідно Українського Національного календаря вакцинації. Здійснюють її вакцинами, що містять адсорбований дифтерійний анатоксин (АКДП, АКДП-М, АД-М). У вакцинованих захворювання перебігає легше, а органні ускладнення виникають рідше.

Щеплення проводиться у Центрах первинної медичної допомоги міста та районів області. Після

“Вакциновані — значить захищені” і закликало кожного перевірити свої щеплення і пройти вакцинацію. Це швидко, майже безболісно і абсолютно безоплатно.

Вакцинація від дифтерії і правця — з чого почати

Передусім, з’ясуйте, коли і які щеплення ви робили. Від дифтерії і правця ви мали отримати 6 доз вакцини у дитинстві відповідно до Календаря щеплень і вакцинуватись у дорослому віці кожні 10 років.

Оптимальний графік введення вакцин затверджений у національному Календарі щеплень.

Відмітки про щеплення є у медичній карті. Там вказані дата щеплення, доза, назва і серія вакцин.

Ви можете звернутись до свого сімейного лікаря чи терапевта і разом із ним перевірити записи.

Якщо відміток про щеплення немає — це підстава пройти вакцинацію і захистити себе від хвороби.

Щеплення від дифтерії та правця не дає імунітету на все життя, тому дорослим треба повторно вакцинуватися (проходити ревакцинацію) кожні 10 років, починаючи з 26-ти років. Водночас, якщо дорослий чи дитина від 7 років раніше не вакцинувалися від дифтерії і правця, треба отримати щонайменше три дози вакцини АДП-М з чітким інтервалом: спочатку перша доза, через місяць – друга, через 6 місяців після другої – третя.

Щеплення від дифтерії і правця — це загалом досить швидка і фактично безболісна процедура. Ось основні кроки:

  1. Запишіться на прийом до сімейного лікаря чи терапевта, з яким підписали декларацію.

Під час консультації ви можете поставити лікарю всі запитання, які вас цікавлять про вакцинацію: можливі реакції організму, процедуру щеплення чи про вакцини.

Скажіть лікарю, якщо:

у вас є алергія на ліки або їжу

у вас була реакція на попереднє щеплення

зараз приймаєте ліки або маєте серйозні захворювання серця, легенів, нирок тощо

проходили курс хіміотерапії, гормональної терапії, отримували стероїди або ліки, що пригнічують імунітет.

  1. Отримайте направлення на щеплення.

Після консультації ви підписуєте інформовану згоду на щеплення, підтверджуючи, що отримали відповіді на свої запитання. Лікар надає направлення в кабінет щеплення. Лікарі-ФОП можуть проводити щеплення у своїх кабінетах.

  1. Вакцинуйтесь.

Щеплення проводять медичні працівники — лікар, фельдшер, молодший спеціаліст із медичною освітою.