Роз’яснення законодавства з цього питання надає завідувач сектору юридичного забезпечення Управління Держпраці у Волинській області Сергій Соколов.
Статтею 61 КЗпП України визначено, що на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).
Згідно статті 50 КЗпП України, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Статтею 51 КЗпП України визначено категорії працівників, для яких встановлюється скорочена тривалість робочого часу.
Відповідно до статей 62, 65 КЗпП України, надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61). надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
З 01.01.2017 року законодавче визначення поняття мінімальної заробітної плати змінено та її розмір нерозривно пов’язаний з нормою робочого часу.
Так, у відповідності до статті 95 КЗпП України, статті 3 Закону України «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата — це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.
У відповідності до статті 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Статтею 30 Закону України «Про оплату праці» визначено, що роботодавець зобов’язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Наказом Дежкомстату України від 05.12.2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці», затверджено типову форму № П-5 «Табель обліку використання робочого часу».
Зокрема, надурочні години роботи в табелі обліку використання робочого часу позначаються буквеним кодом «НУ» або цифровим – «05».
З огляду на вищевикладене, обліковим періодом робочого часу при запровадженні підсумованого обліку рекомендовано застосовувати такий період як місяць.
Застосування інших облікових періодів ( півріччя, рік) може призвести до порушення мінімальних державних гарантій в оплаті праці працівників, ведення не достовірного обліку виконуваної роботи.
Необхідно також зазначити, що відповідно до статті 13 КЗпП України, статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», нормування і оплата праці, форми, система, розміри заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку та інше, встановлюються у колективному договорі підприємства, установи, організації.
Разом з тим, згідно статті 9 КЗпП України, статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», умови договорів про працю, колективних договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними і забороняється включати їх до договорів і угод.
Таким чином, у випадку не укладення на підприємстві колективного договору та відсутності вільно обраними та уповноваженими представниками (представником) працівників, обліковим періодом робочого часу будь-яких працівників є місяць.