Надано роз’яснення фізичній особі – підприємцю з Володимир-Волинського

Чи має право підприємець звільнити з роботи працівника, якого призвали до Збройних Сил України для проходження строкової військової служби. З таким питанням до Управління Держпраці у Волинській області звернувся фізична особа – підприємець з м. Володимир-Волинський.

Посадові особи Управління Держпраці у Волинській області розглянули звернення та надали роз’яснення законодавства України.

Керуючись підпунктом 39 пункту 4 Положення про Управління Держпраці у Волинській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці  від  04 лютого 2016 року №8, Управління повідомляє наступне.

Строкова військова служба є одним з видів військової служби, визначених пунктом 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі — Закон № 2232). Призов оголошується Указом Президента України. Із 20 лютого 2015 року призов на строкову військову службу є підставою для увільнення від роботи — як в особливий період, так і в мирний час. З’ясувати, чому саме так, зможемо, дослідивши хронологію змін у законодавстві.

Відповідно до пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) у редакції, що діяла у минулі роки, призов був підставою для припинення трудових відносин із працівником, тобто звільнення у зв’язку з призовом на військову службу. Із 08.02.2015 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15.01.2015 № 116-VIII було внесено зміни до статті 39 «Призов на військову службу під час мобілізації. Демобілізація» Закону № 2232, згідно з якими за працівниками, що призиваються на строкову військову службу мають зберігатися місце роботи (посада) та середній заробіток.

Проте деякий час норма щодо збереження робочого місця і середнього заробітку за призваними містилася тільки в статті 39 Закону № 2232, а в статті 119 КЗпП про пільги цій категорії не згадувалося.

З метою узгодження окремих положень законодавства, зокрема норм статей 36, 119 КЗпП, статті 39 Закону № 2232, визначення строків, протягом яких за призваними громадянами України зберігаються гарантії, передбачені КЗпП, 14 травня 2015 року Верховна Рада прийнялаЗакон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14.05.2015 № 433-VIII (далі — Закон № 433).

Закон № 433 опубліковано в газеті «Голос України» від 10.06.2015 № 101, набрав чинності 11.06.2015. Отже, з цієї дати діє змінена редакція КЗпП. Наразі частина третя статті 119 КЗпП передбачає однакові гарантії як для працівників, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, так і для тих, хто призивається на строкову військову службу. Обидві категорії працівників підлягають увільненню від роботи зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку.

Гарантії щодо збереження місця роботи (посади) для призваних працівників внесені до КЗпП Законом № 433. Цим же законом визначено і період дії гарантій — до фактичної дати звільнення з військової служби.

Відповідно до статті 23 Закону № 2232 строки строкової військової служби в календарному обчисленні встановлюються:

  • для солдатів і матросів, сержантів і старшин, які проходять строкову військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, — до 18 місяців;
  • для осіб, які на час призову на строкову військову службу мають ступінь вищої освіти спеціаліст або магістр, — до 12 місяців.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України (ч. 2 ст. 24 Закону № 2232).

Дата виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини зазначається у військовому квитку. Увільнення від роботи працівника оформлюють наказом роботодавця.

Вихідна допомога у разі призову на строкову службу.

Статтею 44 КЗпП передбачено, що при звільненні з певних підстав роботодавець виплачує працівникам вихідну допомогу. Утім, у разі призову на строкову службу звільнення не відбувається. Відтак і про вихідну допомогу призовнику не йдеться. За ним зберігатимуть середній заробіток на весь час проходження служби.

Натомість призовник отримає грошову допомогу за рахунок коштів державного бюджету. Громадянам України, які призиваються на строкову військову службу, виплачується грошова допомога у розмірі двох мінімальних заробітних плат за рахунок коштів Держбюджету у порядку, встановленому КМУ (ст. 21 Закону № 2232). Порядок виплати грошової допомоги громадянам України, які призиваються на строкову військову службу затверджено постановою КМУ від 12.08.2015 № 587. Під час розрахунку допомоги враховується розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на час призову. Виплата допомоги здійснюється військовими комісаріатами на підставі наказів військових комісарів перед початком проходження строкової військової служби — шляхом її перерахування військовим комісаріатом на рахунок у банку, зазначений її одержувачем, або через касу військового комісаріату.

Стаття 41 КУпАП передбачає відповідальність за порушення встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», — тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та фізичних осіб — підприємців, які використовують найману працю, від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно зі статтею 175 КК України за безпідставну невиплату заробітної плати громадянам більше, ніж за один місяць, вчинену умисно керівником, передбачається покарання у вигляді штрафу від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправних робіт на строк до 2 років, або позбавлення волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певно» діяльністю на строк до трьох років.

Згідно з абзацом 5 частиною 2 статті 265 КзПП України недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», — у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.