Отримання відповідних дозволів та розробки інших документів при експлуатації потенційно небезпечних об’єктів або об’єктів підвищеної небезпеки таких, як автомобільні заправні станції, комплекси, газозаправні пункти

Роз’яснення з даного питання надає начальник відділу нагляду на виробництві, в машинобудуванні, енергетиці  та на об’єктах підвищеної небезпеки Сергій Черепанський.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про охорону праці» роботодавець повинен одержати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки (далі — дозвіл).

Процедуру видачі або відмови у видачі, переоформлення,  анулювання дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки визначено у Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 26.10.2011 року № 1107 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 207 від 03.03.2020р. (далі-Порядок). Відповідно до п.6,7 Порядку дозвіл видається територіальним органом роботодавцеві — на виконання робіт підвищеної небезпеки, що зазначені у дод.2, або на експлуатацію машин, мекханізмів, устатковання підвищеної небезпеки, що зазначені у дод.3 за місцем державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи- підприємця.

У п.4 ст.4-1 ЗУ «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» зазначено, що у разі надання на підставі договору оренди чи інших договорів у тимчасове користування приміщень та обладнання за умови збереження виду діяльності і стану цих приміщень та обладнання від орендаря або іншого користувача не вимагається отримання документа дозвільного характеру на їх використання (експлуатацію), крім потенційно небезпечних об’єктів та в разі експлуатації машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки, якщо інше не встановлено законом. Відповідальність за використання (експлуатацію) приміщень та обладнання покладається на особу, визначену відповідним договором.

Вичерпний перелік машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки та Перелік видів робіт підвищеної небезпеки, на які необхідно отримувати дозвіл від Держпраці, визначають: Додаток 2 та Додаток 3 до Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1107 із змінами від 03.03.2020р.(далі — Порядок № 1107). Відповідно до внесених змін розширено перелік видів робіт підвищеної небезпеки, які виконуються на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці, та розширено перелік машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки, що експлуатуються (застосовуються) на підставі декларації.

Відповідно до пункту 1.4 розділу І Вимог до роботодавців стосовно забезпечення безпечного виконання робіт у потенційно вибухонебезпечних середовищах, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 05.06.2013 № 317, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2013 за № 1071/23603 (НПАОП 0.00-7.12-13), вибухонебезпечне середовище – суміш повітря з горючими газами, парою, туманами, горючим пилом, у якій за наявності джерела запалювання вибухає весь об’єм суміші.

Згідно з вимогами підпункту 2 пункту 1 Нормативів порогових мас небезпечних речовин для ідентифікації об’єктів підвищеної небезпеки, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 № 956 (далі – Нормативи), до небезпечних речовин за їх властивостями відноситься така категорія речовин, як горючі рідини, які можуть самозайматися, а також займатися за наявності джерела горіння і самостійно горіти після його видалення. Горючі рідини з температурою спалаху, що дорівнює або менша 61оС у закритому тиглі або менша 66оС у відкритому тиглі, належать до легкозаймистих (далі – ЛЗР).

Відповідно до вимог пункту 4.5.12 глави 4.5 розділу 4 Правил будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.06.2001 № 272 (НПАОП 40.1-1.32-01), біля зовнішніх установок, які виділяють в атмосферу горючі гази, пару ЛЗР під час нормальної роботи, має місце обмежена вибухонебезпечна зона класу 1 (наприклад, біля нафтових свердловин, клапанів, місць відкритого зливу і наливу ЛЗР).

Відповідно до стандартів, які поширюються на паливо автомобільне, наприклад ДСТУ 7688:2015 «Паливо дизельне Євро. Технічні умови», у розділі «Вимоги щодо безпеки» зазначено, що дизельне паливо – це горюча легкозаймиста рідина, яка має температуру спалаху у відкритому тиглі – не нижче ніж 40оС;

ДСТУ 7687:2015 «Бензини автомобільні Євро. Технічні умови» зазначено, що бензини – це горючі, легкозаймисті особливо небезпечні рідини з температурою спалаху у відкритому тиглі від мінус 27оС до мінус 39оС.

Отже, якщо роботодавець на паливозаправному пункті експлуатує обладнання та захисні системи, призначені для експлуатації (застосування) в потенційно вибухонебезпечному середовищі (паливороздавальну колонку, електрообладнання вибухозахищеного виконання – пункт 6 додатка 7 до Порядку), при цьому виконує роботи підвищеної небезпеки, наприклад монтаж, демонтаж, налагодження, ремонт, технічне обслуговування, реконструкція  зазначеного обладнання (пункт 16; 17 додатка 6 до Порядку) то здійснює це на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці. На виконання газонебезпечних робіт та робіт у вибухопожежонебезпечних зонах (пункт 4 додатка 2 до Порядку) роботодавцю необхідно одержати відповідні дозволи.

Якщо на об’єкті маса горючих рідин дорівнює або перевищує значення нормативів порогових мас – 5000 т, чи горючих газів, маса яких дорівнює або перевищує значення нормативів порогових мас – 50 т (додаток 2 нормативів порогових мас небезпечних речовин за категоріями, які визначено Нормативами), то роботодавець повинен одержати дозвіл на такий вид роботи, як зберігання (пункт 1 додатка 2 до Порядку).

Оскільки  дизельне паливо, бензин, не належать до небезпечних речовин  1-го і 2-го класів небезпеки та зберігаються в ємностях при атмосферному тиску меншому 0,05 МПа, крім ємностей для зберігання газового моторного палива, то одержання дозволу на експлуатацію таких ємностей не вимагається.

Поряд з викладеним вище суб’єкт господарювання, у власності або користуванні якого є  хоча  б  один  потенційно  небезпечний об’єкт чи який має намір розпочати  будівництво такого об’єкта, організовує проведення його ідентифікації згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 № 956 «Про ідентифікацію та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки» та   складає   повідомлення   про результати  ідентифікації  об’єктів підвищеної небезпеки за формою ОПН-1  і надсилає його у двотижневий термін відповідним територіальним органам Держпраці, ДСНС, Держекоінспекції, державної  санітарно-епідеміологічної служби, Держархбудінспекції, а  також  відповідній  місцевій  держадміністрації або виконавчому органу  місцевої ради (далі — уповноважені органи). Уповноважені  органи  ведуть  облік  об’єктів  підвищеної небезпеки  на  підставі  повідомлень про результати ідентифікації. Державний   реєстр  об’єктів  підвищеної  небезпеки  веде Держпраці.

У   разі   коли  за  результатами  ідентифікації  об’єкти  не віднесено  до  об’єктів підвищеної небезпеки, територіальний орган Держпраці   надсилає   суб’єктові  господарювання  інформацію  про результати  ідентифікації.

Також суб’єкт господарювання, у власності або користуванні якого є хоча б один об’єкт підвищеної небезпеки, організовує розроблення і  складання декларації безпеки об’єкта підвищеної небезпеки (далі — декларація безпеки) відповідно до вимог даної постанови. Декларація  безпеки складається за відповідною формою на  основі  дослідження суб’єктом господарювання ступеня небезпеки та оцінки рівня ризику виникнення аварій (далі — рівня ризику), що пов’язані з експлуатацією цих об’єктів та проходить експертизу  повноти  дослідження  ступеня небезпеки  та  оцінки  рівня  ризику,  а  також обґрунтованості та достатності  прийнятих  щодо зменшення рівня ризику, готовності до дій  з  локалізації  і  ліквідації наслідків аварій рішень (далі — експертиза). Декларація безпеки разом з позитивним висновком експертизи подається  відповідним  територіальним  органам  Держпраці,  ДСНС, Держекоінспекції,   державної  санітарно-епідеміологічної  служби, Держархбудінспекції,      а     також     відповідній     місцевій держадміністрації  або  виконавчому  органу  місцевої ради (далі — повноважені   органи).

Згідно рішення колегії Держпраці від 21.12.2019 р. №1 затверджено наказом Держпраці від 23.12.2019 р. № 144 територіальні органи Держпраці забезпечують включення об’єктів підвищеної небезпеки до Державного реєстру об’єктів підвищеної небезпеки лише тільки після подання суб’єктами господарювання декларацій безпеки.