Посадові особи управління Держпраці у Волинській області надали роз’яснення в.о. директора ДП «Волиньторф» щодо правових підстав поновлення на роботі працівника підприємства, який був звільнений на підставі ст. 36 п. 3 КЗпП України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15.01.2015 №116-VІІ (далі – Закон №116) гарантії щодо збереження місця роботи (посади), середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності (далі – організація) поширено на працівників – громадян України, які призиваються на строкову військову службу в особливий період. Гарантії згідно із Законом про військову службу призовники отримали з 08.02.2015 (дата набрання чинності Законом №116).
При цьому Законом №116 законодавець вніс зміни лише до Закону про військову службу (ст. 39 «Призов на військову службу під час мобілізації. Демобілізація»). Натомість, до КЗпП відповідних змін не було внесено.
З метою узгодження окремих положень законодавства, зокрема норм статей 36, 119 Кодексу законів про працю України, статті 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі – Закон про військову службу), визначення строків, протягом яких за громадянами України, призваними на військову службу, зберігаються гарантії, передбачені КЗпП, 14 травня 2015 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питання соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» №433-VІІ (далі – Закон №433).
Закон №433 опубліковано в газеті «Голос України» від 10.06.2015 № 101 набрав чинності 11.06.2015. Відтак з цієї дати діють і змінені редакції КЗпП Закону про військову службу. Закон зворотної дії не передбачає.
Закон №433 привів у відповідність норми КЗпП і Закону про військову службу. Наразі частина третя статті 119 КЗпП передбачає однакові гарантії як для працівників, призваних на військову службу у зв’язку з мобілізацією, так для тих, хто призивається на строкову військову службу в особливий період.
Зокрема, ч. 3 ст. 119 КЗпП передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими військову на службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду та до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.
Однак не визначено гарантій для працівників, які призвані на строкову військову службу до набрання чинності змін до статті 119 КЗпП України, дане питання можливо вирішити лише після його державного врегулювання.