Чи задумуємось ми про соціальний захист допоки не відчуємо реальної потреби в ньому? Чи знаємо, що несе собою в загальному поняття «соціальне забезпечення»?
Якщо вдатись до тлумачного словника, то виявляється, що соціальне забезпечення – це система суспільно економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо). Однією зі складових частин соціального захисту в Україні є соціальне страхування, тобто громадяни мають захист від соціальних ризиків, що впливають на їх працездатність. Сюди відносяться такі поняття, як каліцтво, хвороба та інші випадки, що передбачені законом.
Проте якщо заглибитись в проблему, варто роз’яснити, як саме діє принцип соціального страхування – фінансування механізмів соціального захисту здійснюється за рахунок страхових внесків членів страхового об’єднання, які при настанні страхового випадку отримують страхові виплати.
У яких випадках варто сподіватися на соціальний захист від держави?
Лише за умови офіційного працевлаштування з повним соціальним пакетом, або ж добровільної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та сплати єдиного соціального внеску.
Але тут виникає проблема: комусь це невигідно. Або ж працівник не зацікавлений у належному оформленні трудових відносин – тут значну роль відіграє бажання отримати більшу заробітну плату, або ж роботодавець знаходить свою вигоду, оскільки він не сплачує передбачені законодавством внески.
Питання набуло актуальності, оскільки з початку року у Волинській області сталося два нещасні випадки, один з яких груповий, у результаті яких загинуло дві людини. З’ясувалося, що потерпілі виконували роботи згідно з цивільно-правовими договорами.
Чи то через необізнаність, чи через пошук вигоди, чи через притаманне нам нехтування вимогами законодавчих актів, не всі до кінця розуміють, що виконуючи роботи за цивільно-правовою угодою, працівник є соціально незахищеним.
Перший випадок трапився у квітні цього року. Тоді громадськість Волинської області сколихнула подія: на території ТДВ «Нововолинський завод залізобетонних виробів» стався груповий нещасний випадок, у результаті якого два робітники отримали травми, один — помер на місці події. Потерпілі – 1975 та 1970 року народження.
Всіх представників засобів масової інформації цікавили факти – хто потерпів, як сталося, хто винен… З’ясували. Наказом Управління Держпраці у Волинській області було створено комісію зі спеціального розслідування групового нещасного випадку.
Під час розслідування члени комісії з’ясували обставини та причини його настання. Встановлено, що під час формування залізобетонних виробів обірвався і впав на землю вантажний візок мостового крана, у результаті чого один робітник, 1970 року народження, отримав травми не сумісні з життям. Потерпілий перебував у цивільному шлюбі і утриманців не мав. А от інший потерпілий, 1975 року народження, у результаті нещасного випадку отримав важкі травми — відкритий багатовідламковий перелом та обширні рвано розсічені рани лівої гомілки. Має двох утриманців – доньку, 2002 р.н., та сина 2004 р.н.
За результатами розслідування з’ясовано, що технічною причиною настання нещасного випадку є незадовільний технічний стан засобів виробництва. Організаційною – порушення вимог безпеки під час експлуатації обладнання, устаткування, машин, механізмів.
Комісія дійшла висновку, що нещасний випадок з робітниками, які забезпечують себе роботою самостійно, не пов’язаний з виробництвом, оскільки потерпілі не перебували у трудових відносинах з товариством і виконували роботи за цивільно-правовими договорами на свій ризик.
Другий випадок. 13 травня цього ж року на території ДП «Вітаут» ЗАТ «Карпіс», що знаходиться у смт. Ратне Волинської області, та займається виробництвом фанери, дерев’яних плит і панелей, шпону, стається нещасний випадок з особою, що забезпечує роботою себе самостійно. При спробі виконання роботи, яка не була зазначена у цивільно-правовій угоді, загинув чоловік, 1964 року народження. Потерпілий одружений, на утриманні перебуває син, 1999 р.н.
Комісія зі спеціального розслідування встановила, що технічні та організаційні причини настання нещасного випадку відсутні. Психофізіологічна – особиста необережність потерпілого та алкогольне сп’яніння.
Під час проведення одного і другого спеціального розслідування посадові особи Управління Держпраці у Волинській області здійснили перевірки стану охорони праці та промислової безпеки на обох підприємствах. За результатами проведених перевірок складено акти. За допущені порушення вимог нормативно-правових актів з охорони праці до адміністративної відповідальності притягнуто директора ТДВ «Нововолинський завод залізобетонних виробів».
Отож, працювали, але за цивільно-правовими угодами, виконували роботи, але на свій ризик… Роздумувати можна безкінечно. Ключова фраза: виконання робіт за цивільно-правовою угодою. З яких причин люди погоджуються на пропозицію підприємства виконувати роботи за такого типу угодами – невідомо. Але факт, що невелика кількість роботодавців надають роз’яснення працівникам, що у разі настання нещасного випадку на виробництві така людина залишається соціально незахищеною, а якщо нещасний випадок має смертельний наслідок – сім’я не отримує жодних виплат.
Дія Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не поширюється на осіб, які виконують роботи згідно цивільно-правової угоди, оскільки на суму його доходу не нараховуються страхові внески до Фонду. Тому виплати не сплачуються.
Кому це вигідно? Чому на даний час виконання робіт за цивільно-правовими договорами стало таким поширеним явищем?
Звісно, в таких ситуаціях для роботодавців є свої переваги, які для виконавця угоди можуть мати не зовсім позитивний характер.
Звісно, Конституція України гарантує громадянам право на працю, що передбачає можливість заробляти собі на життя роботою, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.
Після настання цих двох нещасних випадків просто необхідно провести чітку межу та нагадати ще раз яке «підводне каміння» має у собі поняття «виконання робіт за цивільно-правовою угодою».
Особа, яка працює за таким договором, не є працівником, а є виконавцем. Не видається наказ про прийом людини на роботу. На виконавця не поширюються передбачені трудовим законодавством соціальні пільги і гарантії – відпустка, вихідні дні, оплата праці при відхиленні від нормальних умов праці, тривалість робочого часу, виплата допомоги з тимчасової втрати непрацездатності, інше.
І ще. Згідно законодавства України про охорону праці кожен роботодавець зобов’язаний створити безпечні та нешкідливі умови праці, а згідно цивільного законодавства вимоги щодо створення таких умов праці для виконавців не передбачені.
То де ж вигоди виконання таких робіт для простих працівників?
Та й чи є вони взагалі?
Наталія Чайковська
Волинь
Матеріал надруковано у журналі «Технополіс» (липень 2017)