Роз’яснення надають посадові особи відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Волинській області.
Статтею 16-2 Закону України „Про відпустки” (далі – Закон) передбачене право учасників бойових дій, інвалідів війни, статус яких визначений Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 12 Закону щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки (частина перша статті 24 Закону).
Отже, саме щорічна відпустка підлягає поділу на частини та грошовій компенсації при звільненні.
Види щорічних відпусток наведені пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України „Про відпустки”. До них належать: щорічна основна відпустка (стаття 6 Закону), додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону), додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону), інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни визначена статтею 16 розділу III Закону „Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням. Творча відпустка. відпустка для підготовки та участі в змаганнях”, тому вона не належить до виду щорічних відпусток, а отже на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток.
Така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься.
Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем.